Тарханкут без мусора 2006

Так кажуть про урочище Атлєш, що на мисі Тарханкут у Криму. Щоправда, забутий він лише чиновниками, які мали б опікуватися цим надзвичайним місцем. А люблять і намагаються дбати про нього ті, хто розуміють ціну подарунка природи і можливість втратити його назавжди. Саме через байдужість перших. Тому і вирішили дайвери-ентузіасти київського екіпірувального центру "Команда ЕКС" зібрати небайдужих і минулих вихідних провести акцію з прибирання сміття. Не лишився осторонь і "Голос України". Про все по черзі.

Непаханий степ із червонокнижними рослинами, де вільно живуть зайці і лисиці. У небі - чайки і соколи, відпочивають тут і перелітні рідкісні птахи. Білі скали і Чорне створили фантастичні гроти і бухти. Ще казковіший світ під водою... І жодного шкідливого підприємства на сотні кілометрів. Все це - Тарханкут. Їдуть сюди дайвери (любителі підводного плавання) звідусіль.
На відміну від закордонного аналога такого відпочинку, тут це майже безкоштовно. Приїхав, поставив палатку - живи, занурюйся. І платити рекреаційний збір (нині це копійки) не треба, бо нема механізму збору і контролю. А це могла бути неабияка стаття доходу у місцеві бюджети, яку і спрямували б на прибирання.

Те, що після курортного сезону дикуни лишають по собі купу непотребу - я знала. Але що люди можуть насмітити стільки! Занурившися з аквалангом, зрозуміла - на поверхні лише десята частина. Основне звалище саме тут, на дні. Тапочки, іграшки, пластикові пляшки - все це роками змивається і здувається сюди. І море це не перетравить ніколи. Важко уявити, що буде тут з часом, якщо так триватиме.

Вузол цих проблем не перший рік намагається розрубати сільський голова Оленівки Юрій Щьолок. Він задумав перетворити невеличке село Оленівка (центр цивілізації на Атлєші) із розваленим сільським хазяйством і занедбані (практично нічиї) прибережні території на меку для любителів усіляких морських захоплень.

Проектам, які він має, може позаздрити будь-який відомий курорт такого профілю. Тут цивілізовано поєднані готелі, аквапарк, і специфічні споруди для серфігністів і дайверів. І, звичайно, заповідник. Проект створення Тарханкутського природного заповідника має серйозне наукове і економічне обгрунтування, викладений на паперах, узгоджений з кримською вадою і переданий в "центр". Де його мали б розглянути відповідні міністерства і рекомендувати до підпису Президенту. Але... Як зазвичай у добрих справах, виникло оте нещасливе "але": за роки мандрування проекту чиновницькими коридорами, деякі цифри потребують коригування, узгодження.

Юрій Анатолійович колись служив на Тарханкуті в одній з військових частин. Нині військових тут немає. Але майор повернувся, бо прикипів душею до цього краю. У тому, що задумане здійсниться, -- жодного сумніву. У нього вже є плани створення тут екологічно чистих підприємств первинної переробки відходів, є пропозиції сімферопольських спеціалістів з будівництва реактора замкненого циклу спалення сміття (практично безвідходного). а Сировини для його роботи вистачить на багато десятиліть: щосезону тут збирають і вивозять єдиним стареньким тракторцем до 500 кубометрів сміття. Нашу команду, яку зібрав і допоміг екіпірувати Ігор Горопаєв, він назвав "ентузіастами, які вболівають за це на своєму рівні". Звичайно, очистити морське дно на таких "суботниках" неможливо.
Журналисты на Тархане теперь тоже частые гости, поэтому заинтересованная общественность узнавала все новости еще до того, как, вернувшись, мы стали «в лицах» обо всем рассказывать. «А ми все видели!..» (на «пятом», на «плюсах», «на тонисе» – вариант подставить свой), отвечала общественность. В общем, спасибо огромное ребятам-журналистам за то, что они не только качественно сделали свою работу, но и стали нашими друзьями и единомышленниками!

Важливо підняти проблему - і, може справа створення заповідника, а отже збереження наявного багатства, рушить... Побачимо. Анастасія СИРОТКІНА.

 
Нравится